Що б мені не говорили, відчуваю певний тиск,
і до серця, наче злива, зловтішається: - дивись!
Заклопотана смерека кличе промінь день у день,
ніби баче небезпеку від безглуздих теревень.
Що казати? - Місяць сяє в мрійних обріях мети,
та зворушливо бажає світу правду довести.
І така собі надія кроком впевнено іде,
мов яскравим сонця квітом, очі мружачи, цвіте.
Відчуття краси і мови святом ходить по землі,
і всі схиблені, даруйте, мріють вийти із пітьми.
Современная поэзия
Стихи
Поэты
Рецензии
О сайте
Вход в Мастерскую
