"Наснилась осінь з напівсвітлом скла,
Ти, друзі в блазенському гурті з раю
Небес, здобувши кров, як сокіл, з тла,
До тебе серце линуло... палаю...

Але час йшов, старіло, глохло все,
Ген, поволокою зі срібла рами,
Шибки, зоря, у сад іще несе
Кривавими сльозами до нестями.

Минав, старів час відгуків пухкий,
Як лід, тріщав та танув шовком з крісла.
Гучна, запнулася ти, й стихла, - от який,
Сон, як відлуння дзвона, змовк, крізь числа.

Прокинувся, я: осінь, темний ліс,
Світанок, вітер, нібито воскрес;
За возом дощ соломин, з хащі біс,
Грядою, ген біжить, по небу, сніг, берез."

-------------------------------------------

Мне снилась осень в полусвете стекол,
Друзья и ты в их шутовской гурьбе,
И, как с небес добывший крови сокол,
Спускалось сердце на руку к тебе.

Но время шло, и старилось, и глохло,
И, поволокой рамы серебря,
Заря из сада обдавала стекла
Кровавыми слезами сентября.

Но время шло и старилось. И рыхлый,
Как лед, трещал и таял кресел шелк.
Вдруг, громкая, запнулась ты и стихла,
И сон, как отзвук колокола, смолк.

Я пробудился. Был, как осень, темен
Рассвет, и ветер, удаляясь, нес,
Как за возом бегущий дождь соломин,
Гряду бегущих по небу берез.