Суха, безбарвна, осені краса,
У попіл листя зве, до трунку сливи...
Городина сховалася чи вся,
Вже соняхи з олії, як оливи.

Ворожить небо вітру через край,
Тепло зникає у домашніх сховах...
Деж той палаючий, як пекло, рай,
Травневих любощів в серпневих мовах.

Де яблук з грушами минали дні,
Картопля буряки не цілувала...
Тепер, земля, грудаста, уві сні,
Спочине, бо про все вона подбала.

Останній лист тріпоче... - від коша,
Чекає примхи білої віхоли...
Зима дарує ранку вічне: "Ша..."
Сивіючи, незнаючи від коли.