Бог розвіяв журбу мою…
З того часу, як мами не стало –
Серце, сповнене смутку й жалю,
Від розлуки і горя страждало.

Брак любові. Нестерпна біль,
Що від часу ніяк не проходить.
Мов на рану розсипана сіль,
Так і серце болить у жалобі.

Мамо, де ти? Твоя весна
Наступила без тебе, рідненька!
Як ти можеш лежати у снах?
Підіймайся, моя дорогенька!

Як ти можеш у снах спочивать,
Коли зелень буяє у сонці?
І квітки почали розквітать,
Що для тебе несла я в долоньці

Того ранку, коли ти пішла,-
Назавжди відлетіла у вирій.
Мабуть ти собі віднайшла
Кращий дім у любові і мирі.

Може звила гніздечко нове,
Відлетівши з чужими пташками?
Відділила від мене себе,
Назавжди зачинила брами.

У той край я не знаю доріг,
А інакше тебе відшукала б.
Де ти, мамо? Прийди на поріг!
Чи можливо ти в снах заблукала?

І залишилось ліжко твоє
Без твоєї усмішки порожнім.
Спорожніло і серце моє,
Коли ти відійшла з Подорожнім.

Мамо, де ти? Твоя весна
Заспівала без тебе, рідненька!
Мабуть ти все блукаєш у снах,
Моя пташечко! Моя ненька!

Бог розвіяв мою журбу,
Хоча мами у мене не стало.
Та я в серці своєму знайду
Все, що ти віддала мені, мамо!

Я продовжую пісню твою,
- Хоч співаю її я сльозами,
Обіймаю надію живу:
ХТО СКАЗАВ, ЩО НЕМАЄ МАМИ?