З розповідей діда
Давня є легенда
Про циганку-дівку, бідную сердегу,
Що Місяць заклинала,
Плакала-просила:
«Дай мені кохання,
Щоб була щаслива».

«Настане година, якої бажаєш:
Поберешся, дівчино, з чорнявим циганом» –
Так Місяць із неба сердезі сказав
І не забув, на останок додав:
«Пам'ятай, пам'ятай, моя грішна ромало,
Як нагороду ти маєш оддати
Мені свого первінця, яко народиш…».

«Ой, Місяцю срібний,
Хочеш за батька стати дитині
Чи, може, за матір?
Чи є серце у тебе? Чи є се тепло?
Материнська жертовність, материнське добро?
Чи буде щасливим з тобою маля,
Місячне дитя?».

У тиху-тиху літню ніч
Від чорнявого цигана народилося дитя,
Біленьке, мов пушок ягняти,
Маленький хлопчик-альбінос…
«Не моє се породілля – у нього очі не маслини!
Чий се байстрюк? Хотів би я знать!» –
Розлютився татусь не на жарт.

«Ой, Місяцю срібний,
Хочеш за батька стати дитині
Чи, може, за матір?
Чи є серце у тебе? Чи є се тепло?
Материнська жертовність, материнське добро?
Чи буде щасливим з тобою маля,
Місячне дитя?».

Осоромлений батько не тямив що коїв:
Узяв він кинджал, гострий-прегострий,
Пішов до дружини і зі словами: «Се злочин!
Мене ти здурила! Обман – неліковний!»
Ножа устромив їй у самісіньке серце:
«Це відплата тобі за сімейне безчестя!»
Дитину нещасну, ні в чім не повинну,
Одніс він на гору… І там так залишив.

«Ой, Місяцю срібний,
Хочеш за батька стати дитині
Чи, може, за матір?
Чи є серце у тебе? Чи є се тепло?
Материнська жертовність, материнське добро?
Чи буде щасливим з тобою маля,
Місячне дитя?».

Коли ночами Місяць в повні –
Дитя радіє невимовно,
А коли дитятко плаче –
Не повен місяць – убуває,
Щоб колиску змайструвати,
Дитину вдосталь погойдати…
А коли дитятко плаче –
Не повен місяць – убуває,
Щоб колиску змайструвати,
Дитину вдосталь погойдати…